Мій газда у Ворохті, який своїми руками побудував із смерекового бруса невеликий двоповерховий будиночок для туристів, бідкався, що росіяни зовсім не їдуть вже більше року.
Сценка у продуктовому магазині.
Жінка розмовляє з продавщицею. На руках - немовля. Чоловік і старша донька, років шести, стоять поруч. У Ворохті майже усі знають один одного.
- Мала як почула по телевізору що, може, загальна мобілізація буде... Такий галас був, такі сльози...
"Мала" все чує, кидається до батька, горнеться до ніг і, повернувшись до всіх, хто є у крамниці, каже вголос:
- Я без тата і заснути не зможу!
Тато гладить її по чорнявій голівці і заспокоює:
- Не бійся. Нікуди я не поїду. Хіба що до брата. Ти ж знаєш дядька Миколу? Як що, поживу у них, а він - у нас. Він тебе любить. І донька у нього є, твоя сестра. Це ненадовго.
Тобто селяни Прикарпаття, як і на Харківщині, переховуються від мобілізації у родичів.
Ворохта знаходиться на висоті близько 850 метрів над рівнем моря. Мабуть, це найвище розташований досить великий населений пункт України.
З одного боку - хребет Чорногора з шістьма вершинами понад 2000 метрів, з другого - Горгани. Дещо нижчі, але у верхній своїй частині складені з кам'яних брил, майже позбавлених рослинності, у той час як усі інші хребти вкриті лісами і полонинами.
Гори зараз - у всій своїй красі. Біля підніжжя - травень: молоде листя на деревах, квітнуть черемшина, дикі яблуні, груші, лісові квіти. На висотах близько кілометра - квітень, ще вище - березень. А ближче до двох тисяч метрів - зима, глибокий сніг, у який деінде провалюєшся вище коліна.
Говерла - українська Фудзіяма. :-)
